12022020Headline:

З висотою Артема Пустового – шлях лише до зірок

DSC_1097-945x522

Колишній учень Каховської дитячо-юнацької спортивної школи, а нині майстер спорту міжнародного класу, гравець срібного призера української суперліги сезону 2013-2014р. баскетбольного клубу «Хімік» з м. Южне Одеської області 22-річний Артем Пустовий під час коротких святкових канікул завітав до Каховки – і не тільки щоби провідати батьків. Доброю традицією вже стало для юнака зустрічатися зі своїм першим наставником заслуженим тренером України Валерієм Зарецьким (на фото внизу) та його теперішніми вихованцями – юними баскетболістами ДЮСШ.

Після тривалої та захоплюючої гри в спортзалі школи, у якій взяли участь її вихованці, сам тренер і Артем, й не менш захоплюючої фотосесії, велетень і гордість каховського баскетболу люб’язно погодився дати ексклюзивне інтерв’ю для читачів «Каховської зорі».

– Артем, звичайно, перше питання: який зараз твій зріст?

– 2 метри 17 сантиметрів.

– Коли я позувала для фотокамери поруч із тобою (зізнаюся, не могла втриматися від спокуси закарбувати на пам’ять себе разом із обдарованою не тільки в спорті, а й зростом людиною), я насправді відчула себе одним із мешканців Свіфтовської країни Ліліпутії, які неочікувано зустріли Гуллівера… А що відчуваєш ти, коли доводиться ось так «звисока» поглядати на людей, котрі зустрічаються тобі поза баскетбольними полями?

– Нічого особливого не відчуваю (сміється). Ніякої зверхності. Мені взагалі дуже рідко доводиться дивитися на когось знизу вверх. (до речі, навіть у своїй команді Артем є найвищим – причому, з різницею у 7 см! — Прим. авт.).

– Як розпочинався твій спортивний шлях?

– Переїхав до Каховки я з батьками у 14-річному віці. До того навіть не замислювався про спортивну кар’єру. Навчався у Каховській ЗОШ №3, і ось одного разу товариш, котрий займався баскетболом у ДЮСШ, звернувши увагу на немалий мій зріст, запропонував піти разом із ним до секції, щоб познайомити з тренером, і, якщо мені сподобається, спробувати себе у баскетболі.

– Неважко передбачити, що тобі сподобалося…

-Так. І в цьому велика заслуга мого тренера. Він всіляко заохочував, сам повірив в мене і впевнено вселяв мені віру у власні сили. Адже я прийшов у спорт відносно пізно. Та він розгледів у мене задатки для майбутнього успіху. Я дуже вдячний Валерію Спиридоновичу за те, що ця прекрасна людина й талановитий педагог не просто віддавав мені свої сили, знання та час, а й шукав перспективи для мого розвитку як баскетболіста. Возив мене у великі міста, представляв знаним у країні клубам. Мій тренер робив усе, щоби про мене дізналися й запросили грати. Сталося так, що, поки тренери баскетбольного клубу «Миколаїв» думали щодо включення мене в свою юнацьку команду, надійшло запрошення від БК «Хімік». І ось я став жити й тренуватися в Южному, навчався там в спортивній школі-інтернаті. А з жовтня 2013 року я граю в основній команді «Хіміка».

– У яких знакових іграх за цей час тобі довелося брати участь?

– Крім ігор між клубами баскетбольної української суперліги, в результаті яких БК «Хімік» наприкінці календарного 2014 року отримав 18 впевнених перемог (останньою став розгром столичного БК «Київ» 28 грудня; на фото вгорі — афіша цієї гри, «брендом» котрої став наш Артем — прим. автора), брав участь в іграх Eurocup, за результатами якого «Хімік» увійшов у топ-32 кращих команд Єврокубка-2013. У тому ж році грав у складі збірної України на Чемпіонаті Європи у Словенії. Там ми показали доволі непогану гру, посівши VI місце. Завдяки цьому вперше в історії незалежної України потрапили на Чемпіонат світу, що пройшов влітку минулого року в Іспанії.

– Які плани на рік, що настав?

– Продовжувати грати з командою на Чемпіонаті України. Маємо всі шанси стати переможцями. Нові ігри розпочинаються уже 10 січня: прийматимемо у себе  запорізький «Ферро-ЗНТУ». Також готуюся до нових ігор у складі збірної України на Чемпіонаті Європи-2015.

– Отже, нудьгувати ніколи… Вільного часу майже не маєш, і навантаження вельми серйозне…

– Так, але я лише радий тому. І ще раз висловлюю вдячність Валерію Спиридоновичу Зарецькому за те, що він від початку привчав мене до спортивної дисципліни, що зміг заразити своєю любов’ю до баскетболу. Як-то кажуть, у найнебезпечніший період підліткового віку я теж не мав часу, та й не цікаво було «експериментувати» з цигарками, алкоголем чи просто тусуватися у підворіттях без усякого сенсу.

– Мабуть, те ж саме ти міг би побажати й своїм молодшим товаришам – каховським спортсменам, перш за все, тим, кому ти сьогодні показав свій майстер-клас?

– Так, звісно. А ще — ніколи не втрачати наполегливості й спортивного азарту. І, звичайно, хай усіх їх та мого першого тренера у новому році завжди супроводжує успіх, добрий настрій, здоров’я. Ніколи не зупиняйтеся, не здавайтеся і завжди прагніть до більшого!

– Дякую Артеме. Тобі також усього найкращого, і пам’ятай, що «Каховська зоря» завжди вболіває за тебе й з радістю розповідатиме каховчанам про твої нові досягнення.

Спілкувалася
Ірина СОШНІКОВА

___________________________________________________________________________________________