10282020Headline:

Літопис великих змін

412

Були часиколи наша Земля являла собою зовсім невелике, темне космічне тілощо кружляло навколо Сонця у хмарі космічного пилу. Планета збільшувалась у об’ємі та поступово розігрівалась, доки не перетворилась у рідку вогняну кулю. Поступово вона почала охолоджуватись, а на її поверхні утворилась тонка плівка мінералів і гірських порід. Вона ставала все товщою та щільнішою, аж доки не вкрила усю поверхню планети і утворила земну кору. В ті часи сотні тисяч вулканів бушували на Землі.

Страшенні бурі стрясали атмосферу, у якій не було кисню. Могутні електричні розряди розтрощували гори. Та знадобилося ще мільйони років, щоб Земля охолонула до такої температури, за якої б пара могла перетворитись у водуй на планету обрушились потоки киплячої рідини. Її було стільки, що моря й океани зайняли більш як дві третини поверхні Землі. Вони були насиченими мінеральними солями, золотом, сріблом, кислотами, міддю. Всі ці речовини взаємодіяли між собою. А ще сотні мільйонів років тому у хвилях цих вод з’явилось життя у своїй найпростішій формі.

З того часу життя ні на мить не переривалося і не припиняло свого існування. Незважаючи на різноманітні катастрофинавіть планетарного та космічного масштабів, які переживала Земля за ці мільярди років життя знову і знову відроджувалось, продовжувалось та поширювалось по планеті.
Куди ж іде життя, якщо в нього свій напрямок і яким законам воно підкоряється? Змінюючись та пристосовуючись, усе живепрагне якомога краще використовувати умови зовнішнього середовища. Якщо ж це не вдається, живі організми шукають можливість пристосуватись і не залежати від цих умов. Тому на кожному новому етапі з’являються все більш нові істоти з складним улаштованим мозком і нервовою системою.

Цей шлях був не прямим. Багато тупиків і стоячих заводей довелося подолати життю, поки не з’явилася людинанайвищий витвір природи, наділений могутнім розумом, але водночаснайголовніша загроза існуванню природи. На шляхах свого розвитку, життя створювало мільярди, мільярди живих істот і організмів, мільйони дивовижних форм. Дуже багато з них повністю зникли з поверхні Землі. Звідки ж учені дізнаються про їх існування? Історію життя, ніби давня книга, донесла до нас сама земна кора. У її шарах збереглися скам’янілі рештки скелетів, кістки, панцирі та відбитки вимерлих тварин. Досліджуючи їх, ученіпалеонтологи (палеонтологіяце наука,що вивчає викопні рештки живого) змогли відновити зовнішній вигляд давніх форм життя, ще й з’ясувати їх вік, характер харчування, способи розмноження та багато іншого. Найперші білкові істоти не залишили про себе ніяких слідів, але вчені знайшли в гірських породах спори бактерій, вік яких близько 45 мільярдів років. Це значить, що у первинних океанах жили складні істоти. А десять тисяч років тому на рівнинах Сибіру бродили череди волосатих гігантівмамонтів і носорогів, але через зміни клімату та спритність первісних мисливців вони вимерли.

Важко навіть уявити, скільки разів змінювався на той час вигляд Землі, її клімат і рельєф. Недарма давні греки говорили, що не можна двічі увійти в одну й ту ж саму ріку. Ніхто з нас уже не зустрінеться з живим мамонтом чи бронтозавром, бо все змінюється. І все ж таки ми уже знаємо якими вони булинайдавніші, найперші і чиї голоси почула наша планета вперше.

___________________________________________________________________________________________